Власна опора в Японії
На третьому році повномасштабної війни росії проти України Міжнародні програми підтримки українців крок за кроком трансформуються у глобальну політику співпраці країн, об’єднаних питаннями архітектури безпеки світу, реконструкції та відновлення. Відтак, за кордоном більшість короткострокових і середньострокових проектів точкової гуманітарної та фінансової допомоги, впроваджені локальними адміністративними центрами, асоціаціями, органами державної влади і неприбутковими організаціями, благодійними фондами й меценатами, зокрема, наприклад, для українців в евакуації, оголосили про своє логічне завершення. І те, що вони у більшості своїй добігають кінця вже на початку 2025 року (+/- два місяці), є ще одним закликом завчасно подбати про поетапність і плавність переходу на самозабезпечення.
Як зробити перехід українців у Японії до самозабезпечення ощадливим і щодо внутрішніх ресурсів, і з погляду матеріальної спроможності?
Інвентаризація знань — не лише навичок
Понад рік щоденних співбесід представників японської сторони із українцями в рамках Програми підтримки українців у працевлаштуванні дещо змінили погляди останніх на освіту, на її якість і відповідність заявленій вакансії. Виявилося, що в Японії (друге ім’я якої – Закон) диплом фахівця таки має значення. Наприклад, для того, щоб японці взялися оформлювати робочу візу іноземцям, згідно правил міграційного контролю країни, обов’язково мають бути наявні:
або диплом про технічну освіту і JLPT-сертифікат як мінімум рівня N5–N4 і вище — тоді передбачається допуск до роботи на японському виробництві;
або диплом про профільну освіту згідно з вимогами вакансії і JLPT-сертифікат як мінімум рівня N2–N1 — тоді передбачається ширший спектр зайнятості відповідно до кваліфікації та потреб компанії, яка наймає.
Здатність критично й аналітично мислити за будь-яких обставин і поряд із тим усвідомлювати й визнавати власні людські та природні обмеження – ознака збереженої психіки і здорового глузду. Так, наприклад, із огляду на відому унікальність країни перебування та на індивідуальну історію людини, є сенс реалістично оцінити готовність до працевлаштування як мінімум за наступними ключовими критеріями:
знання японської мови;
кваліфікація спеціаліста;
рівень самооцінки;
мотивація подолати саме довготривалу дистанцію — про це згодом.
Отже, чи дійсно станом «на зараз» кандидат має достатній для усної та письмової грамотної комунікації рівень володіння мовою країни, що приймає, та безпосередньо для сумлінного й професійного виконання запитуваних обов’язків для роботи в японській компанії із самими японцями?
Із досвіду проведення численних індивідуальних співбесід стало очевидним, що досить поширеним явищем є думка, ніби «проблем із японською мовою не буде» (особливо часто це лунає з уст кандидатів, які поки що не занурювалися в прості питання, скільки саме абеток і яка кількість базових канджі налічується в японській мові, і тих, котрі ніколи раніше не були в Японії, хоча й в самій країні це, на жаль, теж не рідкість), феноменальна самовпевненість, що в процесі роботи японську мову можна буде «підтягнути» або ж і вивчити в рази швидше, аніж за партою. Поряд і тим, хто вже має досвід роботи саме в японських компаніях і локально в Японії, досить чітко розуміє, наскільки ця ідея не виправдовує себе на ділі.
Японська компанія — не мовний клуб
Японська компанія для іноземців – не «спікін-клаб», комунікація відбувається по-японськи класично, за ієрархією, консервативно, прицільно й суто за виробничою потребою. Аби потурбувати колегу будь-якого рангу запитанням чи проханням про допомогу, спочатку доведеться перепросити найвищим рівнем ввічливості японської мови й поряд із тим мати достатньо підстав і аргументів, чому працівник дійшов висновку, що самотужки виконати доручену йому справу не вдається (нагадаємо, що власне її виконання і передбачає гонорар – зарплатню). В ліфті говорити – мовітон. В обідню перерву японець воліє відпочити. Спілкування з іноземцями в Японії для місцевих мешканців історично – не звичайна річ, а філогенетична напруга, часто - настороженість і пильність, що потребує сил та енергії. І сьогодні в знаки даються 260 років ізоляції країни від світу до епохи Мейдзі. Відтак, теза про те, що «мова якось там сама підтягнеться і почне вчитися постфактум зайнятої посади» для японського роботодавця на співбесіді лунає швидше як образа і неповага до його часу, само собою – із маркером в резюме кандидата - «не розглядати».
Тест реальності
Не менш важливим є тест реальності. А реальність сьогодні говорить ще й про наступне. Японія, де власне й опинилися евакуйовані, – зараз четверта економіка світу (і це їй, вочевидь, не дуже подобається, бо ще рік тому вона була третьою, а, отже, - саме час надолужити втрачені позиції). Згідно внутрішніх досліджень ринку праці, країна вже перетнула точку неповернення на шляху зменшення населення, яке в свою чергу ще донедавна тримало на собі всю потужність і найцінніше - високу якість японського виробництва. Отже, старіюче населення країни довгожителів (117 років найстаршому японцеві і зараз понад 90000 японців віком понад 100 років) у певний час не зможе самотужки впоратися із супроводом та розвитком власної наявної промислової бази, що в свою чергу вже призводить до вимушеної потреби крок за кроком залучати розумних і працелюбних іноземців до співпраці.
Також цікаво і викликає повагу, що самі японці своїм виробництвом дійсно і щиро пишаються і, особливо середнього віку і старше покоління, добре пам’ятають і при нагоді вдячно згадують про те, що з руїн після війни, землетрусів і цунамі цю країну підіймало і годувало саме нині всесвітньовідоме японське виробництво.
Поряд із тим разюче відчувається контраст світогляду окремих кандидатів, чия країна сьогодні перебуває в особливо тяжкій економічній ситуації. У такі моменти зустрічі з суворою реальністю будь-хто помітить, що японське обличчя насправді має багатогранну міміку попри вдавану незворушність.
Інвестиція в себе — інвестиція в майбутнє
Сідати за стіл переговорів і наполягати на своєму — не найкращий спосіб порозумітися. Уміння зрозуміти й чітко сформулювати потребу іншого відкриває перспективу довготривалої співпраці: win&win.
Кар’єрне зростання — довга дистанція
Поряд із тим досить часто лунають амбіційна претензія і запит одразу на керівні посади (при цьому відсутні банально фундаментальні знання), що призводить японську сторону до потреби визначення, а що ж таке «кар’єрний ріст» в розумінні, наприклад, голови японського підприємства і коли він направду можливий для іноземців.
Отже, розраховувати іноземцю на поступове підвищення (спочатку керівник виробничої лінії, опісля - проекту, потім - відділу, далі - департаменту, підрозділу, представництва компанії тощо) досить реально вже за 2 роки сумлінної роботи в одній компанії на повну зайнятість, відповідно кваліфікації та з високим рівнем знання японської мови по замовчуванню. Поряд із тим вважається серйозним мінусом, якщо працівник стрибав з однієї компанії в іншу, не протримавшись і двох років на одному місці. За таких обставин можна мати достатньо високий рівень бізнес-японської, розширити резюме додатковими позиціями про досвід роботи, але так і не змогти працевлаштуватися. В очах японського керівника – такий кандидат нестабільний, “у вічному пошуку себе”, а керівникові важлива якість роботи і безперервність справи усього його життя.
Від плану до реалізації
Співбесіда починається вже із самої реєстрації. Листування з роботодавцем у Японії — це теж етап співбесіди.
Навіть після співбесіди - неприпустимо починати листування з японською стороною словами «І навздогін…» або ж – мовою країни-терористки, при цьому претендуючи стати учасником Програми підтримки українців під час війни росії проти України.
Марна справа і очевидний мінус кандидату, коли він починає розповідати японській стороні в листуванні, з елементарними граматичними й стилістичними помилками, в обхід обов’язкового етапу реєстрації, чому він вважав недоречним заповнювати обов’язкові поля в реєстраційній формі, вирішив на власний розсуд йти всупереч затвердженим правилам (принагідно нагадаємо, що друге ім’я Японії – Закон, по батькові – Інструкція) і при цьому – цей кандидат усе ще претендує на працевлаштування в японській компанії.
Резюме і документи мають збігатися
Вже перші місяці із дня запуску Програми виявили, що молодь прямо з-за шкільної чи студентської парти і, звісно, без досвіду роботи, вдається до генерації резюме за допомогою GPT chat та забуває привести до ладу машинний переклад чужого резюме, змінити закінчення або ж узгодити середній, чоловічий та жіночий роди (чого ми тільки не читали вже), дотриматися логіки викладеного матеріалу. Та, якщо на етапі написання резюме кандидат вже скидає свою відповідальність на іншого (мама, друг, штучний інтелект), то компанія б теж хотіли найняти на роботу того іншого, а не безвідповідальну людину.
Інша крайність – людина дійсно надає роботодавцеві необхідні документи для оформлення бізнес-візи за спеціальністю і - дані резюме із даними візової заявки не сходяться.
Пам’ятаєте про друге ім’я Японії? А по батькові?;)
Так, перш ніж перенаправити цей пакет документів до японського консульства, роботодавець вирішує (класична практика для японських компаній) звірити абсолютно всі дані з поданих кандидатом документів із даними, зазначеними ним же в його резюме, надісланому ще кількома місяцями раніше при реєстрації. Робить письмовий (а, отже, - юридично документальний) запит до кандидата надати найдетальніші роз’яснення, підкріплені посиланнями на офіційні сайти та документами (від паспортів, виписок про реєстрації та місця народження до статутів тощо) і виявляється, що, м’яко кажучи, «наявні деякі розбіжності».
Наприклад, виявляється, що насправді людина працювала в компанії не декілька років, як зазначала в резюме в графі “Досвід роботи”, а місяць, і на умовах неповного робочого дня, лише по кілька годин на тиждень. На прохання підтвердити існування іншої зазначеної компанії документально і лінком на її сайт, виявляється, що гугл не здатний ідентифікувати, що така компанія взагалі існувала в природі. Та ще багато іншого й непередбачуваного. Чи варто говорити, яке враження на вході в компанію сформувала про себе людина, резюме якої виявилося наполовину фейковим, а затягнута на тижні перевірка умовно “кожної коми і крапки” в даних кандидата в цілому стала приводом до недовіри та логічного завершення співпраці, яка ще навіть і не починалася в японському розумінні.
Передбачуваність як бронежилет
Доволі часто тепер в Японії мені доводиться згадувати добру історію з минулого життя до війни, як я колись їхала здавати на водійські права в Україні. Дорогою друг ділився досвідом особистих автопригод і зненацька запитав: “Що на дорозі головне для водіїв?” (я тоді не вгадала…)
Передбачуваність. Коли ти їдеш на швидкості, маєш бути передбачуваним для того, хто рухається назустріч. І його рух має бути передбачуваним для тебе. Це зберігає вам обом життя.
Ти не маєш виїжджати на його смугу. Він не має виїжджати на твою.
Всі досвідчені водії світу вже завчасно домовилися, що їдуть за правилами дорожнього руху. В японських компаніях ці правила означені за всіма законами корпоративного руху і зростання. Порушувати їх… Не варто.
Як рухатися до самореалізації
Усвідомлено й виважено оцінити сильні й слабкі сторони власної кандидатури з вище означеного.
Дотримуватися принципу відповідності: усьому своє місце і час – у японських реаліях 21 річну молоду людину не ставлять керівником японського виробництва, яким би достатнім не був рівень знання мов і просто “хороша людина”. Мова – це обов’язковий базовий мінімум для фахівця, але з цього тільки починається предметна розмова японців із кандидатом.
Якщо є запитувана кваліфікація, попередній багаторічний досвід роботи і здорові амбіції до операційного управління процесами з японськими та інтернаціональними командами — готуватися, але спочатку зарекомендувати себе тривалою відданою працею і глибоким вивченням усіх складових саме цього японського бізнесу.
Вчитися в досвідчених колег, де б ви не працювали і якого б рівня посаду не обіймали. Завжди.
Пам’ятати, що японці — колективісти. Навіть робоче місце президента компанії класично і в більшості випадків розташоване в центрі офісного оупенспейсу поряд з іншими колегами. Краще забути про займенник «я»: є «ми», «наша команда і наша компанія».
Вивчити історію компанії і ретельно дослідити корпоративний сайт, куди й кому ви подаєте резюме. Вивчити імена керівників і назву компанії.
Оновити резюме. Скласти його самостійно і грамотно. Нехай воно буде на півсторінки, проте надана в ньому інформація — правдива і чітко відповідає ключовим пунктам класичного стандартизованого примірника резюме.
Добре підготуватися до кількох етапів співбесід. Як це зробити — у наступних матеріалах.
Ольга Бальмен
Керівник японської Програми підтримки із працевлаштування